Інноваційні технології навчання в сучасній школі.
Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Інновацію можна розглядати як процес (масштабну або часткову зміну системи і відповідну діяльність) і продукт (результат) цієї діяльності. Таким чином, інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів» (І.Дичківська). У значенні продукту діяльності визначимо інновацію як оригінальні, новаторські способи та прийоми педагогічних дій і засоби.
Дослідники проблем педагогічної інноватики (О.Арламов, М.Бургін, В.Журавльов, А.Ніколс, Н.Юсуфбекова та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В.Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.
Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності):
• Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.
• Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.
• Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.
• Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.
• Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб'єктами.
• Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.
Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво, майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлена майстерність.
Порівнюючи традиційну та інноваційну освіту, які сьогодні паралельно існують в Україні, І. Зязюн зробив висновки, традиційна система навчання є безособистісною, "бездітною... без людською". У ній "людина... постає... об'єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів".
Не всі згідні з цією оцінкою. Але всі серед головних недоліків традиційної системи навчання називають: авторитарний стиль керівництва; домінування пояснювально-ілюстративного типу навчання і репродуктивної діяльності учнів; перевагу фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування; породжені цими факторами невміння і небажання дітей учитися; відсутність у них поцінування освіти, самоосвіти (саморозвитку).
Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах:
• дитина в школі - повноцінна особистість;
• метою освіти є становлення особистості;
• педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;
• учень є суб'єктом навчальної діяльності;
• талановитою є кожна дитина;
• в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;
• навчання на основі успіху, відмова від примушування.
Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:
1) своєю метою вони проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;
2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;
3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);
4) навчання будується на принципах варіативності;
5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей.
Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від "суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання).
В сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є:
• проектний метод;
• технологія продуктивного навчання;
• технологія індивідуального навчання І.Унт;
• адаптивна система навчання А.Границької;
• навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В.Шадрікова.
Ігрові технології навчання (Й.Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).
Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.
Види ігор:
• навчальні, тренувальні, узагальнюючі;
• пізнавальні, виховні, розвиваючі;
• репродуктивні, продуктивні, творчі.
Інтерактивне навчання. В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О.Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.
Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.
Інтерактивне навчання - це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.
Інтегровані технології (П.Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.
Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто можливості бачити, чути, читати.
Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет.
Формами мережевої комунікації є:
Є 4 етапи цього методу:
• учень має висловити свою думку, пояснити, у чому полягає його точка
зору, починаючи зі слів - („я вважаю, що ...);
• довести на чому ґрунтуються докази (тому, що...);
• навести додаткові аргументи, які підсилять докази (наприклад...);
• узагальнити свою думку (учень робить висновок всього сказаного: отже,
таким чином).
Метод ПРЕС слід використовувати на всіх уроках, де потрібна аргументація
учнями своєї думки.
Вона теж дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання.
Уроки критичного мислення - це активна пошуково-пізнавальна діяльність школяра, в процесі якої діти вчаться мислити критично, виважувати значимість прочитаного.
Педагог враховує специфіку викладання літератури як виду мистецтва. С.В.Міхалков писав: "Але не можна ж викладати літературу як хімію або біологію! Література – не наука, а мистецтво. Її пізнавальна функція невіддільна від естетичної. Істинне вивчення літератури неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім твором". Саме це почуття завжди присутнє на уроках Є.М.Ільїна, формуючи у школярів істинне задоволення творчістю й навчальним предметом. Про це свідчить той емоційний стан, який панує на його уроках.
Для педагога урок літератури – урок мистецтва, бо воно здатне виховувати юну душу, захоплювати життям, "справами людськими". Саме тому Є.М.Ільїн пропонує в аналізі художнього твору раціональніше користуватися тими засобами, якими користується письменник. Тому урок педагог-майстер будує на основі яскравої конструктивної деталі, складного морального питання, творчого прийому. Прагненням бачити й вирощувати краще в людині визначає методику й стиль спілкування з дітьми і книгою. На рівні мистецтва й засобами мистецтва вчитель переконує дітей у тому, що урок літератури – потрібний і цікавий, а себе – в можливості бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і вимогливим критиком, який знає недоліки й достоїнства; і літературознавцем, що вміє науково пояснити, точніше виразити свій і дитячий інтерес до книжки.
Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М.Ільїна, такі:
1.Викладання літератури – це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.
2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.
3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як "проблемні питання", коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану, сюжету, дискусії тощо.
Сила педагогічної творчості Є.М.Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.
Досвід практичної роботи І.П.Волкова свідчить про те, що немає учнів, взагалі не здатних до співтворчості з учителем. У зв'язку з цим важливою обставиною є те, що в процесі організації навчання створюється атмосфера причетності до творчості всього колективу. В основі педагогічної технології, розробленої І.П.Волковим, – положення про те, що в системі особистих інтересів і пристрастей дитини треба знайти найбільш значущі, тобто "ядро", навколо якого можна починати роботу з формування в учнів позитивної мотивації процесу навчання. Педагог вважає, що інтерес до якогось виду діяльності є в кожної дитини, і наголошує: творчі завдання повинні мати активно-перетворюючий характер.
Для оптимізації реального творчого процесу необхідною умовою є формування для кожного школяра індивідуальної зони,ситуації творчого розвитку. Вона виступає як умова продуктивної діяльності етичного становлення дитини, що навчається і як стимулятор активної роботи й розвитку особистості школяра. В основі діяльності педагогічної лабораторії І.П.Волкова – колективна співтворчість учителя та дітей: разом працюємо, разом роздумуємо, разом оцінюємо результати діяльності.
Співпраця, за І.П.Волковим, – це не просто відвертість і настроєність педагога на успішну навчально-виховну роботу з дітьми, це ще і здатність через певну систему принципів, методів і прийомів організувати спільну творчість. Це – захопленість дітей яскравою, цікавою, перспективною спільною діяльністю, визначення індивідуальних зон творчого розвитку колективу загалом і кожної дитини окремо; обговорення загальних підходів до організації майбутньої діяльності; обговорення умов майбутньої діяльності, а також розгляд варіантів реалізації задач; організація творчого обміну ідеями, способами роботи; діалогічність процесу обговорення результатів спільного творчого процесу. Таким чином, у процесі організації навчально-пізнавальної діяльності кожному школяреві надається можливість самовираження у творчості.
І.П.Волковим визначено вихідні принципи організації уроків творчості, мета яких полягає в загальному розвитку та формуванні якостей творчої особистості молодших школярів.
Зазначимо ці принципи й орієнтири, якими керується педагог-новатор:
Знання – фундамент творчості, бо творча діяльність учня не може вийти за межі знань, що є в нього.
Прискіпливий відбір навчального матеріалу.
Багаторазовість повторення по,різному організованого навчального матеріалу.
Різнобічний розвиток учня.
Формування стійкого інтересу до навчання.
Навчання грамотного виконання робіт під керівництвом дорослого.
Постійний контроль учителя за роботою учня.
Індивідуальний підхід.
У педагогічній системі І.П.Волкова вчитель виступає не просто як педагог, який навчає, а як щиро зосереджена творча людина, що залучає до творчості свого молодшого колегу. Творча колегіальність – це педагогічна позиція І.П.Волкова й умова реалізації власної концепції.
Згідно з поглядами І.П.Волкова, ефективний шлях розвитку індивідуальних здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом учителя, він вважає, що для розвитку творчих можливостей дітей необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.
Педагогічна технологія Ш.О.Амонашвілі базується на розумінні того, що дитина – цілісна особистість. Саме тому потрібно, щоб педагогічний процес захоплював її повністю, з усіма життєвими прагненнями й потребами. Навчання повинно стати для особистості сенсом життя, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку, самостійності й морального становлення. Особистісно-гуманний підхід у тому й полягає, щоб необхідний для засвоєння в певний період педагогічного процесу зміст навчання зробити особистісно значущим для дитини. Педагог пояснює, що учень повинен усвідомлювати навчальну задачу як вільно обрану та приймати її на основі власного бажання.
Ш.О. Амонашвілі підкреслював, що в педагогічному процесі повинен бути простір для творчості, винахідливості, фантазії. У своїй творчій роботі він використовував ряд цікавих прийомів роботи (мовні ігри; вчитель стає учнем; хорову відповідь; нашіптування на вухо; завдання в темряві; помилки вчителя, виконання учнями творчих завдань, участь учнів у виборі видів занять на уроці та ін.). В експериментальному навчанні Ш.О.Амонашвілі широко використовував спеціальні завдання, спрямовані на загальний розвиток дітей, що були побудовані, з одного боку, на основі тих знань і досвіду, що є у дітей а з другого боку – на творчому використанні набутих знань у нестандартних ситуаціях. Ш.О.Амонашвілі приділяв велику увагу емоційному стану дітей, він вважав, що без живого, емоційного спілкування вчителя з дітьми неможливо зацікавити учнів, зробити їх активними учасниками і творцями уроку.
Аналіз творчої спадщини В.О.Сухомлинського дає підстави стверджувати, що він найпершим у педагогіці звернувся до проблеми формування духовності у школярів як однієї з провідних у вихованні. Феноменом духовності сповнена вся його творчість. У своїх працях "Духовний світ школяра", "Моральні заповіді дитинства і юності", "Як виховати справжню людину" він, надаючи духовності особливого значення у формуванні особистості, висвітлює усі складові духовності в їх нерозривній єдності, конкретизує специфіку формування духовного світу кожного вікового періоду. Вчений-педагог писав, що сфера духовного життя людини - це розвиток, формування й задоволення її моральних, інтелектуальних і естетичних запитів та інтересів у процесі активної діяльності. В ідеальному образі Людини
В.О.Сухомлинський виділяв такі найважливіші риси, як багатство духовного світу, духовних інтересів, духовних запитів і потреб; уміння користуватися духовними цінностями й дорожити ними; гармонійна єдність суспільного й особистого, великого і малого в духовному житті людини; здатність жити святинями Батьківщини як особистими цінностями і святинями своєї свідомості й свого серця тощо.
Отже, проблема духовності належить до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією, - подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи - а потребують докорінного перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. Тому головною метою загальноосвітньої школи є її духовна й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потягу до прекрасного. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.
Український педагог-новатор В. Ф. Шаталов неодноразово твердив, що в його розпорядженні напрацьовано понад 1000 прийомів, в той час як він нараховує у своєму викладацькому доробку до 30 методів (що також багато). Навіть певна інтонація голосу, певні логічні акценти, переходи вчителя від столу до дошки, писання на дошці саме так, щоб це запам'яталося школярам, уміння підкреслювати свою думку, повторювати її та безліч інших прийомів притаманні досвідченому вчителеві.
Учитель створює низку прийомів шляхом проб та відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Тут діє система індивідуального самоаналізу. Трапляються й помилки в застосуванні тих або тих прийомів діяльності на уроці, надмірна затримка на якомусь одному методі, що розпорошує увагу учнів, або швидка, метушлива хода, ледь не біганина біля дошки, у проходах між партами, яка не дає учням зосередитись.
Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів. Цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Позитивний образ, який він відчуває, стимулює у ставленні до роботи, до дітей. Негативний образ, навпаки, заважає встановленню правильного ділового і емоційного контакту з учнями.
В основі досвіду вчителя фізики В.Ф.Шаталова - виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що спричиняє значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Це серйозно змінює технологію навчання. За методикою В.Ф.Шаталова робота над новим матеріалом охоплює такі етапи:
1) розгорнуте, образноемоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів;
2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами);
3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми;
4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах;
5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;
6) відповіді за опорними сигналами;
7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.
Сім етапів роботи над теоретичним матеріалом забезпечують глибоке розуміння учнями теоретичних питань, що, в свою чергу, викликає бажання випробувати свої сили на практиці, а час, заощаджений на сконцентрованому вивченні теорії, уможливлює збільшення кількості розв'язуваних задач, урізноманітнює їх типологію, збільшує варіативність шляхів розв'язання.
На уроці пропонується еталон розв'язання типової задачі. Додому задається аналогічна задача, яку можуть розв'язати всі учні. Знання теорії обумовлює першу успішну спробу самостійного розв'язку задачі, що призводить до появи бажання самостійно працювати, розвиває смак самостійної роботи.
В. Ф. Шаталов неодноразово твердив, що в його розпорядженні напрацьовано понад 1000 прийомів, в той час як він нараховує у своєму викладацькому доробку до 30 методів (що також багато). Навіть певна інтонація голосу, певні логічні акценти, переходи вчителя від столу до дошки, писання на дошці саме так, щоб це запам'яталося школярам, уміння підкреслювати свою думку, повторювати її та безліч інших прийомів притаманні досвідченому вчителеві.
Учитель створює низку прийомів шляхом проб та відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Тут діє система індивідуального самоаналізу. Трапляються й помилки в застосуванні тих або тих прийомів діяльності на уроці, надмірна затримка на якомусь одному методі, що розпорошує увагу учнів, або швидка, метушлива хода, ледь не біганина біля дошки, у проходах між партами, яка не дає учням зосередитись.
Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів. Цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Позитивний образ, який він відчуває, стимулює у ставленні до роботи, до дітей. Негативний образ, навпаки, заважає встановленню правильного - ділового і емоційного - контакту з учнями.
Дослідники проблем педагогічної інноватики (О.Арламов, М.Бургін, В.Журавльов, А.Ніколс, Н.Юсуфбекова та ін.) намагаються співвіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В.Загвязинський вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання та освіти.
Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності):
• Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.
• Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.
• Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.
• Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.
• Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб'єктами.
• Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.
Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво, майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлена майстерність.
Порівнюючи традиційну та інноваційну освіту, які сьогодні паралельно існують в Україні, І. Зязюн зробив висновки, традиційна система навчання є безособистісною, "бездітною... без людською". У ній "людина... постає... об'єктом, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів і нормативів".
Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах:
• дитина в школі - повноцінна особистість;
• метою освіти є становлення особистості;
• педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації;
• учень є суб'єктом навчальної діяльності;
• талановитою є кожна дитина;
• в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості;
• навчання на основі успіху, відмова від примушування.
Таким чином, можемо виділити спільні ознаки методик і технологій, які забезпечують реалізацію принципів особистісно-орієнтовіаної освіти:
1) своєю метою вони проголошують розвиток та саморозвиток учня з урахуванням його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій і суб'єктного досвіду;
2) створюються умови для реалізації та самореалізації особистості;
3) забезпечується суб'єктність учня за рахунок можливості впливу на хід діяльності (вибір змісту, засобів, методів, форм навчання);
4) навчання будується на принципах варіативності;
5) кінцевим продуктом є не лише здобуття знань, вироблення умінь і навичок, а й формування компетентностей.
Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора вчителя на суб'єктний досвід учня (на відміну від "суб'єктивний", який передбачає, що десь існує ще й об'єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб'єкт-суб'єктні відносини учасників навчального пронесу (учень стає суб'єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (учні вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання).
В сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є:
• проектний метод;
• технологія продуктивного навчання;
• технологія індивідуального навчання І.Унт;
• адаптивна система навчання А.Границької;
• навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В.Шадрікова.
Ігрові технології навчання (Й.Гензерг). Технології ігрового навчання - це така організація навчального процесу, під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, "проживання" ситуації).
Сьогодні віддають перевагу терміну "імітація" замість "гра" (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання.
Види ігор:
• навчальні, тренувальні, узагальнюючі;
• пізнавальні, виховні, розвиваючі;
• репродуктивні, продуктивні, творчі.
Інтерактивне навчання. В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О.Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації пізнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.
Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.
Інтерактивне навчання - це навчання діалогу, під час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спільного розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.
Інтегровані технології (П.Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.
Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто можливості бачити, чути, читати.
Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет.
Формами мережевої комунікації є:
• електронна пошта - призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв'язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання;
• телеконференція - дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.
Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.
Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання, їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології.
Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. Гарно про це сказав І. Підласий: "Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами, скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено лише дітям".
Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання. Процес упровадження педагогічних інновацій, творчий пошук суттєво залежать від морально-психологічного клімату у науково-педагогічному колективі ВНЗ, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці. В організації інноваційних пошуків важливим є вибір актуальної науково-педагогічної теми, чітке формулювання мети і завдань творчої діяльності як усього колективу, так і кожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і корпорація праці.
• телеконференція - дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спільне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.
Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.
Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання, їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології.
Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими заслугами, закриваючи очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи своїх учнів (і власних дітей) на життєвий неуспіх, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій. Гарно про це сказав І. Підласий: "Можна бездумно тужити за втраченими ідеалами, скаржитись на падіння духовності та вихованості, втрату людяності й моральності, загалом на життя і зовсім незвичну школу, але хід подій вже не повернути. Погрожувати поїздові, що стрімко віддаляється від перону, дозволено лише дітям".
Таким чином, одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни педагогічних методик та впровадження інноваційних технологій навчання. Процес упровадження педагогічних інновацій, творчий пошук суттєво залежать від морально-психологічного клімату у науково-педагогічному колективі ВНЗ, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці. В організації інноваційних пошуків важливим є вибір актуальної науково-педагогічної теми, чітке формулювання мети і завдань творчої діяльності як усього колективу, так і кожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і корпорація праці.
Процес упровадження інновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавши теоретичну та практичну підготовку викладачів. На підставі всебічного аналізу необхідно своєчасно коригувати темп та зміст оновлення педагогічного процесу, накреслюючи нові перспективи роботи.
Слід подбати про науково-методичне обгрунтування інновацій, залучення до їх упровадження авторитетних, творчих педагогів, які можуть подолати супротив педагогічної спільноти. У таких випадках необхідним є створення спеціальних груп кваліфікованих, творчих, ініціативних викладачів, які візьмуть на себе відповідальність щодо аналізу та апробації передового досвіду, систематичного відбору ефективних ідей, технологій, концепцій, які можуть бути упровадженими в педагогічну практику. Такий підхід дає змогу об'єднати зусилля авторів педагогічних нововведень із зорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами, створити сприятливе інноваційне середовище.
Інноваційна спрямованість визначається критеріями педагогічних інновацій , до яких відносять:
а) новизну, що дає змогу визначити рівень оригінальності досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, та суб'єктивний рівні новизни;
б) оптимальність, яка сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних і розумових сил учасників педагогічного процесу;
в) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача;
г) можливість творчого застосування нових результатів у масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового упровадження в навчальних закладах.
Інновації конкретизуються як у цілісній конструкції педагогічного процесу, так і у кожному конкретному його елементі:
- цільова складова впливає на структуру і зміст навчального плану та програми як окремої дисципліни, так і усього комплексу навчальних дисциплін, орієнтує на певний прогнозований педагогічний результат;
- змістова складова впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому;
- оцінна складова впливає на зміст, методи, форми контролю і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Інноваційний процес розгортається за такою логікою:
1)виникнення - відбувається теоретична розробка нововведення та організується інформаційно-роз'яснювальна робота;
2)засвоєння - здійснюється апробація нововведення у одному або декількох навчальних закладах та діагностика результатів;
3) насичення - якщо результат інноваційного проекту позитивний, відбувається широке упровадження інновації в масову педагогічну практику;
4) рутинізація - інновація перетворюється у звичайну норму, традицію;
5) криза - нововведення повністю вичерпує свої можливості, а його результати можуть погіршуватися;
6) фініш - інновація завершує своє існування, на її зміну приходять інші нововведення.
На думку Н.В. Якси, інноваційну діяльність можна вважати ефективною, якщо нововведення пройшло всі стадії вище викладеного "життєвого циклу" .
Слід подбати про науково-методичне обгрунтування інновацій, залучення до їх упровадження авторитетних, творчих педагогів, які можуть подолати супротив педагогічної спільноти. У таких випадках необхідним є створення спеціальних груп кваліфікованих, творчих, ініціативних викладачів, які візьмуть на себе відповідальність щодо аналізу та апробації передового досвіду, систематичного відбору ефективних ідей, технологій, концепцій, які можуть бути упровадженими в педагогічну практику. Такий підхід дає змогу об'єднати зусилля авторів педагогічних нововведень із зорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами, створити сприятливе інноваційне середовище.
а) новизну, що дає змогу визначити рівень оригінальності досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, та суб'єктивний рівні новизни;
б) оптимальність, яка сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних і розумових сил учасників педагогічного процесу;
в) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача;
г) можливість творчого застосування нових результатів у масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового упровадження в навчальних закладах.
Інновації конкретизуються як у цілісній конструкції педагогічного процесу, так і у кожному конкретному його елементі:
- цільова складова впливає на структуру і зміст навчального плану та програми як окремої дисципліни, так і усього комплексу навчальних дисциплін, орієнтує на певний прогнозований педагогічний результат;
- змістова складова впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому;
- оцінна складова впливає на зміст, методи, форми контролю і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Інноваційний процес розгортається за такою логікою:
1)виникнення - відбувається теоретична розробка нововведення та організується інформаційно-роз'яснювальна робота;
2)засвоєння - здійснюється апробація нововведення у одному або декількох навчальних закладах та діагностика результатів;
3) насичення - якщо результат інноваційного проекту позитивний, відбувається широке упровадження інновації в масову педагогічну практику;
4) рутинізація - інновація перетворюється у звичайну норму, традицію;
5) криза - нововведення повністю вичерпує свої можливості, а його результати можуть погіршуватися;
6) фініш - інновація завершує своє існування, на її зміну приходять інші нововведення.
На думку Н.В. Якси, інноваційну діяльність можна вважати ефективною, якщо нововведення пройшло всі стадії вище викладеного "життєвого циклу" .
Інновації – що це таке?
За три останні десятиліття в педагогічній науці виникло багато нових понять і термінів, запозичених з інших дисциплін, що свідчить про більш тісні зв'язки педагогіки з іншими науками. Найбільше таких термінів запозичено з техніки і економіки, бо саме вони мають найбільший вплив на розвиток суспільної думки. Так, сьогодні часто говорять про економність і раціоналізацію навчання, про навчальну техніку і технологію, про економіку освіти, комп'ютеризацію навчання тощо. Вважається, що термін інновація (нововведення, новація - це зміна в середині самої системи), в суспільні науки потрапив з природничих, бо найчастіше він використовується в агрономії, промисловості, медицині. В педагогічній інтерпретації і в найзагальнішому вигляді під інноваціями. (Педагогічна система – це певна сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого й керованого педагогічного впливу на формування особистості з певними прогнозованими якостями).
В літературі відзначається, що нововведень у педагогіці мало. Е.М.Роджерс так визначив нововведення: "Нововведення - це ідея, яка є новою для певної людини. І не має значення чи є ця ідея об'єктивно новою чи ні, ми визначаємо її в часі, що минув з моменту її відкриття чи першого використання".
Майлс нововведення визначає як "Цілком нову, особливу зміну, від якої ми чекаємо ефективності в процесі реалізації систематичних завдань". Французький учений Е.Брансуїк виділив три можливі види педагогічних нововведень:
1) нововведеннями є освітні ідеї й практичні дії цілком нові й раніше невідомі. Таких цілком нових і оригінальних ідей дуже мало.
2) адаптовані, розширені або по-новому сформульовані ідеї й практичні дії, які набувають особливої актуальності в певному середовищі і в певний період. Таких - найбільша кількість.
3) нововведення, які обумовлені повторним визначенням завдань, коли в нових умовах реалізуються певні, раніше відомі дії, які й сприяють успішному вирішенню цих завдань.
Є ще цілий ряд означень понять новації, інновації, нововведення, зміни тощо. Але всі автори єдині в тому, що нововведення повинно означати спробу змінити систему освіти, причому усвідомлено й цілеспрямовано з метою удосконалення існуючої системи. Нововведення необов'язково повинно бути чимось новим, але обов'язково чимось кращим і продемонстровано як таке.
Нововведення, як педагогічне поняття, означає введення нового в навчально-виховну, освітню діяльність. Часто воно стосується використання нових методів, способів дій, засобів, нових концепцій, реалізації навчальної літератури, нових навчальних програм, засобів виховання тощо. В означеннях, що ж таке нововведення, панує думка, що нововведення означає зміну, хоча при цьому деякі вчені мають на увазі нові, інші - кількісні, а ще інші - якісні зміни.
Деякі дослідники замість змін розуміють прості новинки, елемент новизни, процес оновлення. Стосовно ж специфіки поняття "нововведення", автори переважно підкреслюють, що за допомогою нововведень, новинок, змін тощо забезпечується розвиток, удосконалення, поліпшення, більш ефективна навчально-виховна робота. Поняття педагогічне нововведення означає зміни, спрямовані на покращення і розвиток виховання й освіти.
Слово "інтерактив" прийшло до нас з англійської і походить від слова "interact", де "inter" означає, a "act" - "дія". Таким чином, інтерактивний - це здатний до взаємодії, до діалогу. Інтерактивне навчання має конкретну мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процесс відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це - співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.
Інтерактивна взаємодія виключає перевагу одного учасника навчального процесу над іншим, так і однієї думки над іншою. На таких уроках учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Такі підходи в нашій освіті не є повністю новими, вони частково використовувались ще в 20-і роки, але в даний час набули зовсім іншого змісту.
Інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Наш мозок подібний до комп'ютера, а ми - його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його треба ввімкнути. Так само треба „ввімкнути" і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок учня майже не вмикається. Щоб домогтися кращих результатів, учневі допомагає як слухова, так і зорова пам'ять.
Але на цьому етапі життя і цього недостатньо.
Великий китайський педагог Конфуцій понад 2400 років тому сказав:
„Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам'ятаю.
Те, що я роблю, я розумію."
Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Сьогодні дещо змінивши слова китайського вченого, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
„Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
А коли я передаю знання іншим, я стаю майстром."
Таким чином, справжні міцні знання можна одержати лише за допомогою інтерактивного навчання.
Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя, громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на уроках з будь-якого предмета. Це вимагає активізації навчальних можливостей учнів замість простого переказування “готової” інформації.
Структура інтерактивного уроку
складається з 5 елементів:
1. Мотивація.
2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.
3. Надання необхідної інформації.
4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.
5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
На першому етапі (мотивація) треба сфокусувати увагу учнів на проблеми і викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка допомагає учням усвідомити що і навіщо вони будуть робити на цьому уроці. Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Цей елемент уроку має займати не більше 2 хвилин часу.
Другим елементом інтерактивного уроку є оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів. Мета цього етапу полягає в тому, щоб забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Напередодні уроку пишу на дошці те, чого я очікую від них на уроці. Але на окремих уроках до визначення очікуваних результатів залучаю і учнів.Це також дуже важливий етап уроку, тому що учні (не усвідомивши чого від них очікують) можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму, не пов'язану з навчальною діяльністю. Таким чином, формулювання результатів під час проектування уроку єобов'язковою і важливою процедурою. Тому що правильно сформульовані, апотім досягненні результати - це 90% успіху. Однак, досягти результатіву інтерактивній моделі ми зможемо, тільки залучивши до діяльності учнів.На такому уроці дуже важливо нагадати учням, що наприкінці уроку вони будуть перевіряти наскільки вони досягли таких результатів. Зразковою є та ситуація, коли після Вашого уроку учень не тільки знає, розуміє, чоговін досяг, а й чого він хотів би досягнути на наступному уроці. Цей елемент уроку має займати теж 2 хв.
Мета наступного етапу уроку (надання необхідної інформації) - дати учням
достатньо інформації, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий строк. Це може бути маленька лекція, ознайомлення з якоюсь науковою інформацією, або вчитель може надавати учням практичні поради до теми. Ця частина уроку повинна займати 6-8 хв. часу.
Метою наступного етапу уроку (інтерактивна вправа - центральна частина уроку) - є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина займає приблизно 25 хв. На цьому етапі уроку вчителю бажано дотриматись такої послідовності:
• інструктування (де вчитель розповідає про мету вправи, правила,
послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитання чи
все учням зрозуміло;
• залежно від того, яку тут застосовуємо технологію, об'єднуємо учнів
або розподіляємо ролі;
• дальше йде виконання вправи, де вчитель виступає як організатор,
помічник, ведучий дискусії;
• і, нарешті, презентація результатів.
В більшості випадків, коли урок підходить до кінця вчитель може дещо розслабитись, думаючи, що все в основному вдалося. Але на інтерактивному уроці підсумки (своєрідна рефлексія) якраз і є найважливішою частиною уроку. Тому що саме тут прояснюється зміст усього проробленого на уроці. Саме тут підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться дітям у майбутньому.
Інтерактивні технології, які найбільше використовуються в педагогічній практиці, умовно можна поділити на групи:
- технології кооперативного навчання.
- технології колективно-групового навчання.
- технології ситуативного моделювання.
- технології опрацювання дискусійних питань.
В технологіях кооперативного навчання найчастіше використовується робота в парах та малих групах. Пам'ятайте, що для цього учнів треба об'єднати, бо з об'єднаних груп виростають дорослі, здатні об'єднуватись і працювати разом, зрештою виростає об'єднана нація. Саме в таких группах нам треба вміти слухати один одного, приймати виважені рішення. Роботу в парах використовую на уроках тоді, коли потрібна індивідуальна робота, а от коли потрібне спільне вирішення, то більше підходить робота в малих групах. В таких групах працює від 3 до 5 учнів, вони сидять пліч-о-пліч, один проти одного. Члени групи розподіляють між собою ролі - головуючого, секретаря, посередника і доповідача, які вони будуть виконувати під час групової роботи.
При роботі в парах та малих групах можна використовувати такі методи і прийоми:
- «коло ідей»: учні в групах обговорюють одне питання і записують свій варіант відповіді на нього. Коли всі ідеї вичерпані, розглядається проблема в цілому і підбивається підсумок;
- «акваріум»: учні діляться на групи, одна з яких сідає в центрі класу, утворює маленьке коло (акваріум) і починає обговорювати завдання вголос. клас слідкує за ходом роботи і після виконання завдання обговорює виконану групою роботу.
Робота в групах має свої позитивні сторони:
• по-перше, учні вчаться самостійно працювати, приймати певні рішення;
• по-друге, всі учні класу (навіть найслабші) стають причетними до навчального процесу.
Технології колективно-групового навчання, які передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Одним із різновидів загально групового обговорення є метод „Мікрофон", який надає можливість кожному сказати щось важливе, сказати швидко, по черзі, висловлюючи свою думку чи позицію. З методом „Мікрофон" часто поєднується „Незакінчене речення", що дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних думок, порівнюючи їх з іншими, говорити коротко, але по суті і переконливо. «Асоціативний кущ» дає змогу всім учням активно включитися в обговорення теми (наприклад, при ознайомленні з історико - літературними епохами чи навіть при вивченні теорії літератури, літературних понять). Прийом «Лови помилку» буде одинаково цікавим і в 5, і в 11 класах.
Технології ситуативного моделювання.
Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру. Поширеною технологією імітаційної гри є спрощені судові слухання. На уроках зарубіжної літератури ми часто проводимо урок-суд. А технологія спрощеного судового засідання дає можливість учням розіграти, судовий процес з конкретного питання з мінімальною кількістю учасників. Це процес, де задіяні три сторони: суддя, який буде слухати обидві сторони і приймати рішення, обвинувачуваний і обвинувач. В кінцевому підсумку учні мають можливість отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, а також взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критичним мисленням і прийняттям рішень. До методів ситуативного моделювання відноситься і „рольова гра", яку ми всі часто використовуємо. Мета рольової гри полягає в тому, щоб визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та почуття. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допоможе учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення. У ході рольової гри учасники „розігрують у ролях" визначену проблему або ситуацію.
Технологія опрацювання дискусійних питань. В педагогічній практиці здавна відомо, що дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, тому вони знайшли широке застосування в інтерактивному навчанні.
Дискусія - це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона
значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, вміти відстояти свою думку.
Таким чином, інтерактивне навчання - це діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня.
Суть інтерактивного навчання:
• передбачається організація і розвиток діалогового спілкування, яке веде до взаєморозуміння, взаємодії, взаємного вирішення загальних. але значущих для кожного учня завдань;
• навчальний процес організований так, що практично всі учні залучаються до процесу пізнання - кожен учень робить свій особливий індивідуальний внесок, іде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності;
• навчання проходить в атмосфері доброзичливості і взаємної підтримки;
• у ході інтерактивного навчання учні вчаться :
критично мислити;
вирішувати складні проблеми на основі аналізу, ситуацій і відповідної інформації;
зважувати альтернативні погляди, думки;
приймати продумані рішення;
брати участь у дискусіях;
спілкуватися з іншими людьми.
Необхідні умови для здійснення інтерактивного навчання:
- Час. Застосування інтерактивних методик вимагає часу. Щоб учні мали змогу обмірковувати щось, треба з’ясувати, які вже існують думки та ідеї: їх слід обговорити, зробити висновки. Треба також пам’ятати, що ідеї формуються повніше і ясніше, коли обговорення відбувається у сприятливій для цього атмосфері.
- Дозвіл. Для того, щоб процес мислення відбувався вільно, учні повинні мати право розмірковувати, висувати припущення, встановлювати їх очевидність або безглуздість. Коли учні розуміють, що це дозволено, вони активніше залучають до критичного аналізу.
- Різноманітність. Для того, щоб працювали всі учні, треба створити таку атмосферу, яка б переконала їх, що від них очікується і допускається найширший діапазон думок та ідей.
- Залучення учнів. здійснення інтерактивного навчання можливе за умови високої активності учнів, коли виникає розуміння ними власної відповідальності за результати навчання.
- Ризик. Вільне мислення може бути ризикованим. Ідеї можуть бути, на перший погляд, дивні, смішні або суперечливі. Вчитель має запевняти учнів, що це є природним складником навчання та творчості. Учні мають бути певними, що їхня думка має особливу цінність. Саме тоді вони від простого запам’ятовування переходитимуть до критичного аналізу.
Завдання, які вирішує інтерактивне навчання:
1. Розвиває комунікативні вміння та навички учнів.
2. Допомагає встановлювати емоційні контакти між учнями.
3. Забезпечує виховну мету. Привчає учнів працювати в команді, прислухатися до думки своїх товаришів.
4. Знімає нервове навантаження школярів, дає можливість змінювати форми їхньої діяльності, активізувати і переключати увагу.
Інтерактивне навчання дозволяє дитині не лише висловлювати свою думку, погляд, оцінку, а й, почувши аргументи партнера по грі, відмовитися від своєї точки зору або навіть змінити її.
Метод "Прес".
Ця технологія використовується при обговоренні дискусійних питань, у яких потрібно зайняти і чітко аргументувати визначену позицію з проблеми. Метод допомагає учням виробляти аргументи і переконувати інших. Цей метод дуже добре застосовувати на уроках зарубіжної літератури, де вивчається діяльність історичної особи. Тут вчитель може використати цей метод і залучити до нього учнів, які повинні відстояти свою точку зору.Є 4 етапи цього методу:
• учень має висловити свою думку, пояснити, у чому полягає його точка
зору, починаючи зі слів - („я вважаю, що ...);
• довести на чому ґрунтуються докази (тому, що...);
• навести додаткові аргументи, які підсилять докази (наприклад...);
• узагальнити свою думку (учень робить висновок всього сказаного: отже,
таким чином).
Метод ПРЕС слід використовувати на всіх уроках, де потрібна аргументація
учнями своєї думки.
"Обери позицію".
Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати там, де є різні погляди на проблему. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають однієї правильної відповіді. Дуже подібною до позиції „Займи позицію" є технологія „Зміни позицію".Вона теж дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання.
Уроки критичного мислення - це активна пошуково-пізнавальна діяльність школяра, в процесі якої діти вчаться мислити критично, виважувати значимість прочитаного.
Нові інформаційні технології - це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій. На сучасному етапі комп’ютер органічно увійшов у наше життя, як джерело текстової, анімаційної, аудіовізуальної та інших видів інформації, як помічник у роботі, засіб спілкування і розваг, дав можливість моделювати бажану (віртуальну) реальність, відкрив цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення усяких професійних навичків, дозволив реалізувати принципово нові форми і методи навчання. Бурхливий розвиток засобів інформатизації, поява нових технологій одержання, передачі, обробки і збереження інформації відкриває необмежені можливості для застосування комп’ютерів у навчальному процесі.
Якщо кілька років тому на теренах шкільної української освіти мультимедійні технології вважали інноваційними і сприймали як віяння моди, то сьогодні їх широко впроваджують у навчальний процес багато освітніх закладів, вони забезпечують учнів і викладачів принципово новими можливостями роботи з довідковою інформацією.
Термінологія інформаційних технологій навчання і відповідні поняття ще не усталилися. Це повною мірою стосується і визначення поняття «мультимедійні технології».
Технологія (з грец. «знання про майстерність») у сфері освіти - це комплекс, що складається з запланованих результатів, засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних методів, прийомів навчання, оптимальних для даної, конкретної ситуації, набору моделей навчання, розроблених учителем на цій основі.
Мультимедіа (від англійських слів multi - багато, media - середовище) - поєднання спеціальних апаратних засобів і програмного забезпечення, що дозволяє на якісно новому рівні сприймати, переробляти і надавати різноманітну інформацію: текстову, графічну, звукову, анімаційну, телевізійну тощо.
Отже, мультимедійні технології - сукупність методів, прийомів і програмно - педагогічних засобів для реалізації навчально - виховної мети предмета, розв’язання окремих дидактичних та виховних завдань. Це така модель навчання, в якій запланований результат передбачає реалізацію визначеної мети навчально - методичного комплексу з використанням аудіовізуальних засобів та програмного забезпечення.
До засобів мультимедіа відносять традиційні ТЗН (телевізор, кодоскоп, фільмоскоп, аудіомагнітофон, програвач, радіо тощо) та сучасні аудіовізуальні засоби (комп’ютер, проектор, екран, відеомагнітофон, музичний центр, відеокамера, документ - камера, інтерактивна дошка та інші). Звернемо увагу на те, що й носії інформації дещо осучаснилися - від класичних грамплатівок, фотографій, ілюстрацій, репродукцій та, звісно, літературних джерел (книг, журналів, газет) тощо - до найпопулярніших сьогодні різноманітних касет, дискет, дисків та ін.
ЕТИКА ЄВГЕНІЯ ІЛЬЇНА.
До педагогічних технологій, обґрунтованих та апробованих Є.М.Ільїним, слід віднести принципи і прийоми розвиваючого навчання, що є результатом його наукових пошуків, здійснених у процесі практичної педагогічної роботи, яку він веде як учитель,дослідник: ідея художньої образності уроку; робота з деталлю в системі виразних засобів навчання; проведення уроків "Відкритої етики".Педагог враховує специфіку викладання літератури як виду мистецтва. С.В.Міхалков писав: "Але не можна ж викладати літературу як хімію або біологію! Література – не наука, а мистецтво. Її пізнавальна функція невіддільна від естетичної. Істинне вивчення літератури неможливе без одночасного виховання почуття прекрасного, почуття насолоди художнім твором". Саме це почуття завжди присутнє на уроках Є.М.Ільїна, формуючи у школярів істинне задоволення творчістю й навчальним предметом. Про це свідчить той емоційний стан, який панує на його уроках.
Для педагога урок літератури – урок мистецтва, бо воно здатне виховувати юну душу, захоплювати життям, "справами людськими". Саме тому Є.М.Ільїн пропонує в аналізі художнього твору раціональніше користуватися тими засобами, якими користується письменник. Тому урок педагог-майстер будує на основі яскравої конструктивної деталі, складного морального питання, творчого прийому. Прагненням бачити й вирощувати краще в людині визначає методику й стиль спілкування з дітьми і книгою. На рівні мистецтва й засобами мистецтва вчитель переконує дітей у тому, що урок літератури – потрібний і цікавий, а себе – в можливості бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і вимогливим критиком, який знає недоліки й достоїнства; і літературознавцем, що вміє науково пояснити, точніше виразити свій і дитячий інтерес до книжки.
Принципи, які покладено в основу педагогічної системи Є.М.Ільїна, такі:
1.Викладання літератури – це художньо-педагогічний процес. Це означає, що вчитель повинен враховувати специфіку літератури як виду мистецтва, а не тільки педагогічні закономірності навчання дітей.
2. На уроці необхідно створити своєрідну ситуацію естетичної комунікації, в ході якої організується вільне самовираження й спілкування учнів на основі навчального матеріалу; необхідно викликати естетичне співчуття в учнів змістом твору або розповіддю вчителя.
3. Вчитель-майстер упроваджує такі методи та прийоми організації пізнавальної активності учнів, як "проблемні питання", коментарі до ілюстрацій, рольові ігри, складання плану, сюжету, дискусії тощо.
Сила педагогічної творчості Є.М.Ільїна полягає в тому, що всі відомі методичні прийоми використовуються ним не інтуїтивно, а саме на основі усвідомлення суті і психологічних особливостей діяльності вчителя літератури, яка є художньо-педагогічною.
УРОКИ ТВОРЧОСТІ ІГОРЯ ВОЛКОВА.
Педагогічна технологія І.П.Волкова – це колективна співтворчість учителя та учнів як умова успішного навчання дитини та засіб її творчого розвитку.На думку І.П.Волкова, творча діяльність сприяє розвиткові комплексу якостей творчої особистості: розумової активності, кмітливості й винахідливості. Враховуючи той факт, що підґрунтям будь-якої творчості є конкретні знання, вміння і навички, суттєве значення для розвитку творчого потенціалу дитини в процесі виконання завдань мають сформовані в неї вміння вчитися. Важливо, щоб дитина прагнула добувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи. Але в цій справі педагогові не слід покладатися лише на дитячу активність, потрібна продумана система педагогічних дій, які б спонукали вихованця творчо виконувати практичні завдання.Досвід практичної роботи І.П.Волкова свідчить про те, що немає учнів, взагалі не здатних до співтворчості з учителем. У зв'язку з цим важливою обставиною є те, що в процесі організації навчання створюється атмосфера причетності до творчості всього колективу. В основі педагогічної технології, розробленої І.П.Волковим, – положення про те, що в системі особистих інтересів і пристрастей дитини треба знайти найбільш значущі, тобто "ядро", навколо якого можна починати роботу з формування в учнів позитивної мотивації процесу навчання. Педагог вважає, що інтерес до якогось виду діяльності є в кожної дитини, і наголошує: творчі завдання повинні мати активно-перетворюючий характер.
Для оптимізації реального творчого процесу необхідною умовою є формування для кожного школяра індивідуальної зони,ситуації творчого розвитку. Вона виступає як умова продуктивної діяльності етичного становлення дитини, що навчається і як стимулятор активної роботи й розвитку особистості школяра. В основі діяльності педагогічної лабораторії І.П.Волкова – колективна співтворчість учителя та дітей: разом працюємо, разом роздумуємо, разом оцінюємо результати діяльності.
Співпраця, за І.П.Волковим, – це не просто відвертість і настроєність педагога на успішну навчально-виховну роботу з дітьми, це ще і здатність через певну систему принципів, методів і прийомів організувати спільну творчість. Це – захопленість дітей яскравою, цікавою, перспективною спільною діяльністю, визначення індивідуальних зон творчого розвитку колективу загалом і кожної дитини окремо; обговорення загальних підходів до організації майбутньої діяльності; обговорення умов майбутньої діяльності, а також розгляд варіантів реалізації задач; організація творчого обміну ідеями, способами роботи; діалогічність процесу обговорення результатів спільного творчого процесу. Таким чином, у процесі організації навчально-пізнавальної діяльності кожному школяреві надається можливість самовираження у творчості.
І.П.Волковим визначено вихідні принципи організації уроків творчості, мета яких полягає в загальному розвитку та формуванні якостей творчої особистості молодших школярів.
Зазначимо ці принципи й орієнтири, якими керується педагог-новатор:
Знання – фундамент творчості, бо творча діяльність учня не може вийти за межі знань, що є в нього.
Прискіпливий відбір навчального матеріалу.
Багаторазовість повторення по,різному організованого навчального матеріалу.
Різнобічний розвиток учня.
Формування стійкого інтересу до навчання.
Навчання грамотного виконання робіт під керівництвом дорослого.
Постійний контроль учителя за роботою учня.
Індивідуальний підхід.
У педагогічній системі І.П.Волкова вчитель виступає не просто як педагог, який навчає, а як щиро зосереджена творча людина, що залучає до творчості свого молодшого колегу. Творча колегіальність – це педагогічна позиція І.П.Волкова й умова реалізації власної концепції.
Згідно з поглядами І.П.Волкова, ефективний шлях розвитку індивідуальних здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом учителя, він вважає, що для розвитку творчих можливостей дітей необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.
ГУМАННА ПЕДАГОГІКА ШАЛВИ ОЛЕКСАНДРОВИЧА АМОНАШВІЛІ.
Ш.О. Амонашвілі підкреслював, що в педагогічному процесі повинен бути простір для творчості, винахідливості, фантазії. У своїй творчій роботі він використовував ряд цікавих прийомів роботи (мовні ігри; вчитель стає учнем; хорову відповідь; нашіптування на вухо; завдання в темряві; помилки вчителя, виконання учнями творчих завдань, участь учнів у виборі видів занять на уроці та ін.). В експериментальному навчанні Ш.О.Амонашвілі широко використовував спеціальні завдання, спрямовані на загальний розвиток дітей, що були побудовані, з одного боку, на основі тих знань і досвіду, що є у дітей а з другого боку – на творчому використанні набутих знань у нестандартних ситуаціях. Ш.О.Амонашвілі приділяв велику увагу емоційному стану дітей, він вважав, що без живого, емоційного спілкування вчителя з дітьми неможливо зацікавити учнів, зробити їх активними учасниками і творцями уроку.
Педагогічна технологія формування особистості учня молодшого шкільного віку, за Ш.О.Амонашвілі, базується на основних положеннях педагогіки гуманізму:
Вчителі повинні вміти розуміти дітей, бо дитина маленька, але турбот у неї багато.
Розуміти дітей означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їх турбот, як до серйозних і зважати на них. Ш.О.Амонашвілі вказує на те, що не треба підкоряти їх своїй владі, а, спираючись на їх сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Він пише: "Розуміти дітей – означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини".
Кожний педагог повинен бути оптимістом. Він зобов'язаний вірити в "свою педагогіку, в силу виховання, у свою здатність перетворювати". Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко проникає в індивідуальність, внутрішній світ дитини, і в залежності від цього шукає методичні шляхи його перетворення – виховання, навчання і розвитку.
Вчителі повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу.
Кожний з учителів – творець долі кількох сотень дітей.
У педагогічних творах Ш.О.Амонашвілі багато уваги приділяється особливостям педагогічного процесу та його впливу на розвиток особистості дитини. На думку педагога-новатора, педагогічний процес – це складне поєднання процесів навчання та розвитку дітей. Найважливіше місце в ньому займає таке поняття, як саморозвиток і самодіяльність, бо без самодіяльності людина не може розвиватися. Також педагогічний процес можна назвати працею педагога з дитиною. За Ш.О.Амонашвілі, саморозвиток, самодіяльність, педагогічний процес повинні утворювати єдине ціле, де останньому належить провідна роль.
Дитина маленька, але діла й турботи у неї великі. Не будемо ж вважати, що ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, аніж діти, які граються до самозабуття!
Якщо дитина загубила свого олов'яного солдатика і через це плаче, то вона переживає не меншу прикрість, ніж ми, коли губимо яку-небудь улюблену й необхідну річ. Діти живуть щохвилинно, щогодинно, щоденно, живуть без перепочинку, і педагогічна формула, що ми готуємо їх до життя, для них не має ніякого значення. І якщо ми дійсно хочемо виростити наших дітей справжніми людьми, то зовсім не обов'язково уповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей — означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їхніх турбот і справ як до серйозних (вони і є такими) й рахуватися з ними. До цих турбот і справ слід виявляти не поблажливість, а повагу, зацікавленість, ділове ставлення. Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі й сердечні переживання дитини, її почуття, прагнення і входячи в життя дітей як своя, близька людина, педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає його соратником у своєму ж вихованні.Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.
Дитина маленька, але діла й турботи у неї великі. Не будемо ж вважати, що ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, аніж діти, які граються до самозабуття!
Якщо дитина загубила свого олов'яного солдатика і через це плаче, то вона переживає не меншу прикрість, ніж ми, коли губимо яку-небудь улюблену й необхідну річ. Діти живуть щохвилинно, щогодинно, щоденно, живуть без перепочинку, і педагогічна формула, що ми готуємо їх до життя, для них не має ніякого значення. І якщо ми дійсно хочемо виростити наших дітей справжніми людьми, то зовсім не обов'язково уповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей — означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їхніх турбот і справ як до серйозних (вони і є такими) й рахуватися з ними. До цих турбот і справ слід виявляти не поблажливість, а повагу, зацікавленість, ділове ставлення. Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі й сердечні переживання дитини, її почуття, прагнення і входячи в життя дітей як своя, близька людина, педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає його соратником у своєму ж вихованні.Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.
ТЕОРІЯ ДУХОВНОСТІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО.
В.О.Сухомлинський виділяв такі найважливіші риси, як багатство духовного світу, духовних інтересів, духовних запитів і потреб; уміння користуватися духовними цінностями й дорожити ними; гармонійна єдність суспільного й особистого, великого і малого в духовному житті людини; здатність жити святинями Батьківщини як особистими цінностями і святинями своєї свідомості й свого серця тощо.
Отже, проблема духовності належить до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією, - подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи - а потребують докорінного перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. Тому головною метою загальноосвітньої школи є її духовна й переорієнтація та вплив на формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потягу до прекрасного. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.
БІНАРНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ВІКТОРА ФЕДОРОВИЧА ШАТАЛОВА.
Учитель створює низку прийомів шляхом проб та відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Тут діє система індивідуального самоаналізу. Трапляються й помилки в застосуванні тих або тих прийомів діяльності на уроці, надмірна затримка на якомусь одному методі, що розпорошує увагу учнів, або швидка, метушлива хода, ледь не біганина біля дошки, у проходах між партами, яка не дає учням зосередитись.
Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів. Цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Позитивний образ, який він відчуває, стимулює у ставленні до роботи, до дітей. Негативний образ, навпаки, заважає встановленню правильного ділового і емоційного контакту з учнями.
В основі досвіду вчителя фізики В.Ф.Шаталова - виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що спричиняє значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Це серйозно змінює технологію навчання. За методикою В.Ф.Шаталова робота над новим матеріалом охоплює такі етапи:
1) розгорнуте, образноемоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів;
2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами);
3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми;
4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах;
5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці;
6) відповіді за опорними сигналами;
7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу.
Сім етапів роботи над теоретичним матеріалом забезпечують глибоке розуміння учнями теоретичних питань, що, в свою чергу, викликає бажання випробувати свої сили на практиці, а час, заощаджений на сконцентрованому вивченні теорії, уможливлює збільшення кількості розв'язуваних задач, урізноманітнює їх типологію, збільшує варіативність шляхів розв'язання.
На уроці пропонується еталон розв'язання типової задачі. Додому задається аналогічна задача, яку можуть розв'язати всі учні. Знання теорії обумовлює першу успішну спробу самостійного розв'язку задачі, що призводить до появи бажання самостійно працювати, розвиває смак самостійної роботи.
В. Ф. Шаталов неодноразово твердив, що в його розпорядженні напрацьовано понад 1000 прийомів, в той час як він нараховує у своєму викладацькому доробку до 30 методів (що також багато). Навіть певна інтонація голосу, певні логічні акценти, переходи вчителя від столу до дошки, писання на дошці саме так, щоб це запам'яталося школярам, уміння підкреслювати свою думку, повторювати її та безліч інших прийомів притаманні досвідченому вчителеві.
Учитель створює низку прийомів шляхом проб та відбору найефективніших, відкидаючи ті, що не сприймаються учнями. Тут діє система індивідуального самоаналізу. Трапляються й помилки в застосуванні тих або тих прийомів діяльності на уроці, надмірна затримка на якомусь одному методі, що розпорошує увагу учнів, або швидка, метушлива хода, ледь не біганина біля дошки, у проходах між партами, яка не дає учням зосередитись.
Учитель створює свій образ в очах учнів завдяки застосуванню індивідуальних прийомів. Цей образ нерідко супроводжує його впродовж усього життя. Позитивний образ, який він відчуває, стимулює у ставленні до роботи, до дітей. Негативний образ, навпаки, заважає встановленню правильного - ділового і емоційного - контакту з учнями.
Немає коментарів:
Дописати коментар